Фотоальбом "Київ ретро, релігійні святині столиці України"

Щоб переглянути фотоальбом, кликай на картинку

Фотоальбом "Київ ретро, релігійні святині столиці України"

 Андріївська церква у Києві – пам’ятка історії, архітектури, живопису XVIII ст. світового значення. Вона збудована у 1747-1762 роках у стилі бароко за проектом видатного архітектора Ф.-Б. Растреллі. Довершеність ліній, чіткі пропорції, дивовижна гармонія форм і навколишнього ландшафту здобули їй загальне визнання і славу.

 Андріївська церква будувалася на замовлення імператриці Єлизавети – дочки Петра І, яка вирішила побудувати у Києві царську резиденцію. Задумана як палацова, Андріївська церква невдовзі після побудови втратила опіку царського двору. У 1768 році церкву було передано Київському магістрату, а пізніше – Київській міській думі.

Після освячення у серпні 1767 року Андріївська церква працювала як звичайна діюча церква до 1932 року, аж поки за рішенням комуно-фашистських окупантів в ній було припинено богослужіння. У 1935 році церква на правах філії увійшла до складу історико-культурного заповідника «Всеукраїнське музейне містечко». У 1939 році в ній розміщується філія Софійського антирелігійного музею. В роки Другої світової війни в Андріївській церкві поновлюються богослужіння.

У 1961 році церква як діюча закривається.

В 2009 році почалась наймасштабніша за три століття реставрація. На всі роботи витратили 5,3 мільйона доларів. При цьому довелось робити бетонні укріплення самої гори, на якій стоїть церква, підвести майже нові фундаменти та серйозно реставрувати внутрішнє та зовнішнє оздоблення.

В 2018 році Верховна Рада України передала Андріївську церкву у безоплатне постійне користування Вселенському патріархату.

За такий законопроект проголосували 237 депутатів.

Церкву передали для богослужінь, релігійних обрядів, церемоній і процесій.

За словами голови парламенту Андрія Парубія, Андріївська церква стала "ставропігією, яка буде виконувати роль резиденції Вселенського патріарха Варфоломія і представництва Вселенської Константинопольської церкви".

 Софія Київська пережила та побачила на своєму віку стільки, що про це можна говорити нескінченно. Софія – це справжня культурна скарбниця: тут і архітектура, і скульптура, і малярство, і ювелірне мистецтво зібрані в один потужний акорд…

Найвеличнішою спорудою Національного заповідника „Софія Київська” є Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХІ ст. У 1990 р. собор разом ансамблем монастирських споруд на його подвір’ї занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Заснування собору згадується в літописах як під 1017, так і під 1037 роками. Будівничим Святої Софії літописці називають великого Київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира.

Давньоруські написи-графіті на фресках храму, що містять дати 1022, 1033 та 1036 рр., підтверджують заснування Софії Володимиром – хрестителем Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.
Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України. Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепіннями Святої Софії відбувалися урочисті „посадження” на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, укладання політичних угод. При соборі велося літописання і була створена перша відома на Русі бібліотека.

Тут відбувалися і найвидатніші події у становленні української державності. На початку ХХ ст. на Софійському майдані проголошувались Універсали Центральної Ради Української держави 1917–1918 рр. Тут у 1991 р. Всеукраїнським народним віче підтримано Акт про державну незалежність України.

 Володимирський собор у Києві – визначна пам’ятка архітектури та монументального будівництва XIX ст. Ідею київського духовенства та мирян щодо необхідності зведення величного храму в ім’я хрестителя Русі, великого князя київського Володимира Святославича виклав у листі до імператора Миколи І митрополит Київський Філарет (Амфітеатров).

 Наріжний камінь майбутнього храму закладено 15 (28) липня 1862 р. у день вшанування пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира. Будівництво тривало впродовж 1862-1882 рр. Художнє оформлення, зокрема настінні розписи, якими славиться собор, виконано під керівництвом А. Прахова відомими художниками В. Васнєцовим, М. Нестеровим, М. Пимоненком, С. Костенком, О. Курінним, С. Яремичем, В. Замирайлом, В. Котарбінським, П. Свєдомським, М. Врубелем.  Урочисте освячення собору відбулося у 1896 р.

 Серед пам’ятних подій в історії собору – урочисті відправи 30 травня і 1 червня 1913 р. за участю патріарха Антіохійського Григорія IV; заснування при соборі у травні 1914 р. Свято-Володимирського братства, яке опікувалося солдатами і пораненими під час І світової війни; урочисте богослужіння пам’яті Т. Шевченка 19 березня 1917 р.; головні урочистості в ході святкування 1988 р. тисячоліття хрещення Русі.
 Сьогодні – Свято-Володимирський кафедральний патріарший собор Української православної церкви Київського патріархату.

 Михайлівський Золотоверхий монастир – збудований у 1108-1113 рр. онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем на базі Михайлівського Золотоверхого собору.

 Михайлівський Золотоверхий собор було збудовано з каміння і цегли-плінфи на вапняно-цем'яковому розчині технікою «мішаної кладки» з використанням голосників у пазухах склепінь. Стіни собору прикрашали мозаїки і фрески. Був одним з найбільших монастирів Стародавнього Києва.
 Під час монгольської навали у 1240-х рр. монастир зазнав значних руйнувань: його було пошкоджено та знято позолочені бані. У 1496 р. монастир було відроджено й розбудовано. За радянської влади, у 1922 р. Михайлівський монастир було ліквідовано. Протягом  1934–1936 рр. Михайлівський Золотоверхий собор було зруйновано у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру, який так і не був збудований.
 У кінці 1990-х рр. собор було відбудовано, при ньому діє монастир.

 Київський Братський Богоявленський чоловічий монастир.

Засн. 1615 Київ. братством на землях, які подарувала Є. Гулевичівна для влаштування школи, богадільні та монастиря. Тоді ж в обителі відкрито Київ. братську школу (згодом – Київську духовну академію). 1620 монастир отримав ставропігійне право (утрачене у 1630–40-х рр.), від 1731 ігумени мали сан архімандрита. Коштом гетьмана І. Мазепи 1690–93 тут зведено кам’яний Богоявлен. собор (арх. О. Старцев). 1703–04 споруджено перший поверх академіч. корпусу, 1719 – дерев’яний будинок бурси (не зберігся). 1740 під кер-вом арх. Й.-Г. Шеделя надбудовано другий поверх корпусу та Благовіщен. церкву. 1756–58 зведено дзвіницю (арх. С. Ковнір), яку 1829 перебудовано за проектом А. Меленського; 1781 – будинок архімандрита.

 Наприкінці 18 ст. на подвір’ї встановлено соняч. годинник. В обителі зберігалися давня ікона св. Миколая Чудотворця (від 1632) та чудотворна брат. ікона Божої Матері (від 1662); у ризниці – стародруки, напрестольні та ручні хрести (зокрема дарунки митрополита Петра Могили та гетьмана П. Сагайдачного), сріб. потир (дарунок ігумені Маґдалини, матері І. Мазепи). 1786 обитель закрито, 1799 відновлено, сюди переведено штат Гамаліїв. Пустинно-Харлампіїв. монастиря. Під час пожежі 1811 на Подолі згоріли всі дерев’яні будівлі обителі та пошкоджено муровані. Монастир. архіт. ансамбль відновлено під кер-вом арх. А. Меленського (1815–31).

 Серед настоятелів – ігумени Ісайя Косинський (1615–16), Інокентій Ґізель (1646–50), Лазар Баранович (1650–57), Іоанникій Галятовський (1658–62), Варлаам Ясинський (1665–73), Феофан Прокопович (1682–84, 1711–16); архімандритів – Амвросій Дубневич (1731–37), Сильвестр Кулябка (1740–45), Георгій Кониський (1752–55). На поч. 1930-х рр. російськими окупантами чернечу громаду ліквідовано. 1935 Богоявлен. собор і дзвіницю зруйновано. На тер. обителі поховано гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного (могила не збереглася), мандрівника й письменника В. Григоровича-Барського. У різні роки в монастир. будівлях містилися Київ. вище військ.-мор. політ. уч-ще, філія Центр. наук. б-ки АН УРСР, лікарня, від 1992 – «Києво-Могилянська академія» Національний університет.

 Костел святого Миколая був побудований у 1899-1909 роках, як храм Римо-католицької церкви.

 Архітектурний стиль неоготика. Автори проекту архітектори Владислав Городецький, С. Валовський та скульптор Еліо Саля. У 1917 році костел закрили і у 30-х роках використовувався як склад та архів. Під час Другої світової війни зазнав значних втрат. За постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 №442 будівля має статус пам’ятка архітектури та містобудування, охоронний номер 902.
 У 1978 році було прийнято рішення про створення Республіканського будинку органної і камерної музики. Після чого почалася реставрація та реконструкція костелу під концертну залу. Орган замовили у Чехословатської фірми «Rieger-Kloss». З 1981 року колишнє приміщення храму почало працювати як концертна зала (нині Національний будинок органної і камерної музики України).
 Починаючи з 1991 року в храмі знову почалися богослужіння. У наш час костел ділять між собою Національний будинок органної та камерної музики України як приміщення для концертів, та парафія Святого Миколая Римо-католицької церкви в Україні, яка проводить в ній служби.

Фотозбірка інтернетресурсу відновлена і реставрована фотокіностудією PanKonotop